Діабет від голоду, а не від цукру: чому вчені визнали діабет 5-го типу і чим він небезпечний

Міжнародна діабетична федерація (IDF) виділила в окрему медичну категорію діабет 5-го типу — специфічну форму захворювання, що розвивається через тяжке хронічне недоїдання в дитинстві та юності. За попередніми підрахунками епідеміологів, ця патологія може вражати від 20 до 25 мільйонів людей у всьому світі, переважно в країнах Африки на південь від Сахари, Південної та Південно-Східної Азії.

Офіційний статус хвороби має вирішальне значення для клінічної практики: десятиліттями таких пацієнтів помилково лікували за стандартними протоколами, що нерідко призводило до смертельних ускладнень.

Саме явище лікарям відоме давно, проте науковий консенсус щодо нього з’явився лише зараз. Ще в 1985 році Всесвітня організація охорони здоров’я додала «діабет виснаження» до своїх списків, але в 1999-му вилучила через нестачу доказової бази. Крапку в суперечках поставили масштабні молекулярні дослідження: у журналі Diabetes Care біологи підтвердили, що у виснажених пацієнтів спостерігаються унікальні метаболічні маркери, які не відповідають жодному з класичних діагнозів.

У чому біологічна відмінність від 1-го і 2-го типів

Фундаментальна відмінність полягає в механізмі вироблення та сприйняття гормону:

• Діабет 1-го типу: імунітет атакує клітини підшлункової залози, повністю руйнуючи її здатність виробляти інсулін;
• Діабет 2-го типу: інсуліну виробляється достатньо (особливо на ранніх етапах), але тканини організму втрачають чутливість до нього через інсулінорезистентність;
• Діабет 5-го типу: клітини зберігають нормальну чутливість до інсуліну, проте сама підшлункова залоза фізично не може синтезувати його в необхідній кількості.

Як пояснюють експерти IDF, тривалий дефіцит білків і мікроелементів у ранньому дитинстві буквально блокує розвиток острівців Лангерганса в підшлунковій залозі. Типовий пацієнт із такою патологією — підліток або молода людина з екстремально низькою масою тіла (індекс маси тіла часто нижчий за 18,5), у якої водночас відсутні генетичні маркери аутоімунного руйнування клітин.

Смертельна пастка хибного діагнозу

Головна небезпека для таких хворих полягала в плутанині протоколів. Якщо лікарі діагностували діабет 2-го типу, стандартні цукрознижувальні таблетки на кшталт метформіну виявлялися марними, оскільки вони борються з резистентністю до інсуліну, якої пацієнт не має.

Якщо ж людину помилково переводили на протокол діабету 1-го типу й призначали стандартні високі дози інсуліну, виникала смертельна загроза. За умов дефіциту регулярного харчування та відсутності постійного моніторингу глюкози висока чутливість до гормону призводить до глибокої гіпоглікемії — різкого падіння рівня цукру, що загрожує комою та загибеллю мозку.

Щоб сформувати безпечну терапію, IDF створила міжнародну робочу групу під керівництвом професорки Мередіт Гокінс. Фахівцям належить розробити щадні протоколи на основі мікродоз стимуляторів секреції інсуліну в поєднанні з лікувальним харчуванням. Водночас звичайним пацієнтам у розвинених країнах переглядати свої діагнози не доведеться: 5-й тип чітко пов’язаний із раннім дистрофічним голодуванням і практично не зустрічається в благополучних регіонах.