Секрет 194-річного довголіття: вчені розшифрували геном найстарішої черепахи планети

Генетики оприлюднили масштабне дослідження механізмів старіння, що ґрунтується на аналізі ДНК сейшельської черепахи на прізвисько Джонатан. Рептилія офіційно вважається найстарішою з нині живих наземних тварин: вік гіганта оцінюють у 194 роки, а на острів Святої Єлени він прибув ще 1882 року вже цілком дорослим. Результати роботи, опубліковані в журналі Science Advances, засвідчили, що секрет надзвичайного виживання криється не просто в повільному метаболізмі, а в точковому захисті клітинних електростанцій — мітохондрій.

Команда дослідників повністю секвенувала геном ветерана і порівняла його зі зразками молодшої альдабрської черепахи на прізвисько Тенк та знаменитого галапагоського Самотнього Джорджа. У ДНК довгожителя виявили 287 унікальних варіантів генів, безпосередньо пов’язаних із віковими змінами, повідомляє Live Science. Модифікації зачепили механізми репарації ДНК, захист теломер від укорочення, стійкість до онкологічних захворювань та чутливість до інсуліну.

Епігенетичний парадокс: старе тіло та молоді мітохондрії

Головне відкриття дослідників пов’язане не із самим кодом ДНК, а з епігенетикою — хімічними мітками метилювання, які вмикають і вимикають конкретні гени. З віком у більшості тварин розподіл цих міток стає хаотичним (зростає так звана метиляційна ентропія), через що клітини починають зазнавати збоїв.

У Джонатана більша частина геному демонструє сліди глибокої біологічної старості. Проте ділянки, що відповідають за функціонування мітохондрій і переробку РНК, зберегли ідеальний порядок, характерний для молодих організмів, зазначає пресслужба Кембридзького університету.

Мітохондрії забезпечують клітини енергією, а їхня деградація визнана однією з головних причин старіння тканин у ссавців. Здатність рептилії майже два століття утримувати контроль над експресією мітохондріальних генів дозволила клітинам безперервно самовідновлюватися та уникати критичних пошкоджень.

Чи є тут рецепт вічної молодості для людини

Хоча фундаментальні механізми мітохондріального дихання та відновлення ДНК у рептилій і людей багато в чому збігаються, вчені застерігають від поспішних висновків. Як підкреслює агентство Reuters, жодного «гена безсмертя» дослідження не виявило.

Робота описує біологію конкретного поодинокого феномена і наразі встановлює лише статистичну кореляцію. Щоб перетворити ці дані на прикладні медичні технології, біологи мають перевірити аналогічні епігенетичні патерни на інших довгоживучих видах і зрозуміти, чи можливо фармакологічно сповільнити ентропію мітохондріальних регуляторів у людських клітинах.