Генетики знайшли в чихуахуа сліди давнього схрещування з койотами: як дикі гени потрапили до декоративних собак

Наприкінці вересня 2026 року група науковців зі Стенфордського університету та низки міжнародних наукових центрів опублікувала дослідження, яке розкрило несподівані деталі еволюції домашніх улюбленців. У геномі мініатюрних чихуахуа дослідники виявили ізольовані сегменти ДНК, що напряму походять від північноамериканських койотів. Для еволюційних біологів це важливе свідчення: відкриття підтверджує, що предки автохтонних мексиканських порід схрещувалися з дикими хижаками задовго до появи на континенті європейських колонізаторів.

Робота почалася не як цілеспрямований пошук дикого коріння чихуахуа, а як польове тестування нових обчислювальних алгоритмів Gnomix і Gnofix. Ці інструменти створені для високоточного картування геному та визначення географічного походження окремих хромосомних фрагментів. Щоб перевірити точність системи, автори проаналізували базу даних різних представників родини псових, і саме ланцюжки чихуахуа дали чіткий збіг із генетичними послідовностями диких койотів.

Спадщина доколумбових цивілізацій та арктичний слід

Поява генів диких псових у домашніх улюбленців пов’язана з побутом корінних народів Мезоамерики, повідомляє Phys.org. Археологічні розкопки давно вказували на те, що індіанці утримували ранніх предків сучасних собак у напіввільному режимі. Дикі койоти жили в безпосередній близькості від людських поселень, що час від часу призводило до міжвидового схрещування.

Принагідно дослідники натрапили ще на одну історичну аномалію: у ДНК іншої давньої мексиканської породи — голого собаки ксолоітцкуінтлі — понад 4% геному виявилося пов’язаним з арктичними собаками. Алгоритм зумів надійно простежити передачу цих фрагментів крізь низку поколінь більш ніж на сотню генерацій у минуле, підтвердивши масштабні шляхи міграції давніх племен через увесь американський континент.

Чи пояснюють гени хижака кепський характер породи

Після публікації новини в мережі моментально поширилася теорія про те, що знаменита агресивність, сміливість і дзвінкий гавкіт чихуахуа дісталися собакам у спадок від койотів. Однак автори в оригінальній статті в журналі Nature Communications застерігають від подібних спекуляцій.

Науковці наголошують, що виявлені фрагменти ДНК не пов’язані з регуляцією поведінки чи формуванням характеру, пише ScienceAlert. Темперамент, збудливість і так званий «синдром маленької собаки» у чихуахуа сформувалися внаслідок пізньої штучної селекції людиною в XIX і XX століттях, тоді як дикі маркери койотів є лише нейтральним генетичним відбитком глибокої давнини.