Сон, коротший за шість і довший за вісім годин, пов’язали з прискореним біологічним старінням

Занадто короткий і занадто тривалий сон пов’язаний зі швидшим біологічним старінням одразу кількох систем організму. До такого висновку дійшла міжнародна команда дослідників, проаналізувавши дані UK Biobank. Роботу опубліковано в журналі Nature.

Науковці зіставили тривалість сну з 23 моделями біологічного віку, що охоплюють 17 органів і систем організму. Для їх побудови використовували дані МРТ, білки плазми крові та метаболіти.

Інформацію про тривалість сну зібрали приблизно в 500 тисяч учасників UK Biobank віком від 37 до 84 років. Люди самостійно повідомляли, скільки в середньому сплять за добу, враховуючи денний сон. Водночас доступність даних для окремих біологічних «годинників» різнилася, тому не всі 500 тисяч осіб брали участь у кожному конкретному аналізі.

Приблизно сім годин сну відповідали найменшому біологічному віку

У дев’яти з 23 показників дослідники виявили статистично значущу U-подібну залежність: біологічний вік зростав як за нестачі, так і за надлишку сну.

Мінімальний розрив між біологічним і календарним віком спостерігався приблизно за 6,4–7,8 години сну на добу. Точка відрізнялася залежно від статі та конкретної системи організму.

У роботі коротким вважали сон менш ніж шість годин, нормальним — від шести до восьми, а тривалим — понад вісім годин.

Зв’язок простежувався на різних рівнях. U-подібну залежність виявили, зокрема, в показниках, пов’язаних з мозком, легенями, печінкою, імунною системою, шкірою, ендокринною системою, жировою тканиною та підшлунковою залозою.

Автори використали одразу кілька типів даних, тому дослідження показує не лише зміни структури органів на медичних зображеннях, а й відмінності в молекулярних ознаках старіння.

Тривалий сон не обов’язково змушує організм старіти

Крайні варіанти тривалості сну також були пов’язані з підвищеним ризиком низки захворювань і загальною смертністю. Серед прикладів, які навели автори, — депресія та діабет. Дослідники додатково використали дані інших медичних і генетичних баз, щоб перевірити стійкість виявлених закономірностей.

Однак робота не доводить, що сон довший за вісім годин сам собою прискорює старіння. Особливо обережно слід інтерпретувати зв’язок із тривалим сном: потреба спати довше може бути наслідком уже наявного захворювання, погіршення здоров’я чи інших чинників.

Є й інше обмеження — тривалість сну здебільшого визначали зі слів самих учасників, а не за допомогою постійного об’єктивного моніторингу. Автори окремо зазначають, що самооцінка сну лише помірно корелює з вимірюваннями за допомогою носимих пристроїв або полісомнографії.

Тому діапазон 6,4–7,8 години не можна сприймати як універсальну норму для кожної людини. Дослідження описує статистичні закономірності у великій популяції середнього та старшого віку, а не встановлює точну кількість сну, після якої починається прискорене старіння.

Головна особливість роботи полягає в іншому: зв’язок між тривалістю сну та біологічним віком виявився не лише в мозку, а одразу в кількох органах і на різних біологічних рівнях. Це посилює уявлення про сон як про чинник, пов’язаний зі станом усього організму, а не самої нервової системи.